Життя дуже швидко плине і не дивлячись на те скільки нам років, ми завжди залишимось для своїх батьків дітьми. А батьки для нас завжди будуть тією підтримкою та опорою, яка така необхідна у житті.
Коли я у свої двадцять свідомо відмовилась від своєї матері, я навіть уявити не могла настільки важким буде для мене йти цей шлях без неї. І я дуже вдячна своїй матері за те, що через п’ятнадцять років вона мене змогла пробачити та прийняти назад у своє життя. При цьому не дорікнувши жодним словом.
Так сталося, що я росла в сім’ї з матір’ю та бабусею і дідусем. Свого батька я навіть ніколи не бачила і не знаю, хоча зараз мені уже виповнилося тридцять сім років. Я навіть не бачила жодного разу його світлини, бабуся з дідусем сказали, що також з ним незнайомі, а мати навідріз відмовилася про нього щось говорити.
Ще бувши дитиною я відчула на собі негативне ставлення як однолітків, так і вчителів.І все через те, що я з неповної родини. Коли мені виповнилося шість років, я пішла до школи. Бабуся з дідусем майже силоміць виставили маму за двері та сказали їй вирушати шукати кращого заробітку, адже грошей не вистачає, а дитину ростити потрібно. Тоді дідусь їй сказав “Змогла народити то зумій на неї й заробити” Я про це вже дізналася у тридцять п’ять років.
Мама поїхала до однієї країни, до другої, це зараз легше перетинати кордони, тоді їй було важко, але вона змогла прилаштуватися в дуже багатих людей. Вона працювала в Германії прислугою. Я не знала ким мама працює, мені було неважливо де вона, як вона. Важливе було те, що я нарешті почала нормально вдягатися, у мене першої в класі почали з’являтися різні новинки, які могли дозволити собі лише люди багаті.
Мама практично не приїжджала, лише присилала кошти дідусеві та бабусі, які мені все купували. Але в класі п’ятому хтось із батьків моїх однокласників дізнався, що мама працює доглядальницею та прислугою. Тоді почалося моє цькування. З мене почали сміятися, всі запитували мене коли я після них приберу. Як же мені було соромно та важко, що моя мама служниця. Діти жорстокі, а вчителі та дорослі ніколи не підтримували мене, а також інколи з насмішкою обговорювали мене та мою маму.
Час сплинув, я закінчила школу та вступила до університету. Саме там я зустріла свого майбутнього чоловіка, який був сином дуже шанованих людей у нашому містечку. Коли вони мене запитували про моїх батьків, я говорила, що я сирота, що все життя прожила з дідусем та бабусею. Так, я соромилась говорити їм про свою маму.
Заміж я вийшла у двадцять, якраз у той час повернулася мама. Приїхала вона жити у квартиру де раніше жила я з дідусем з бабусею. Мама намагалася налагодити зі мною зв’язок, хотілось зі мною спілкуватися, але я одного разу зустрілася з нею, та сказала їй, що не хочу з нею спілкуватися, що всі ті гроші, що вона мені присилала це лише компенсація за її відсутність. І якщо моя нова родина дізнається, що в мене така мама, це зіпсує моє життя. І мама здається зрозуміла, вона перестала шукати зі мною спілкування.
Життя з чоловіком виявилось не таким вже й солодким. Лише перші чотири роки я жила наче в казці, тоді казка перетворилась на жахіття. Чоловік був розпещений своїм багатством, тому він любив походити до чужих жінок, міг загуляти на кілька днів. Повертаючись на підпитку ображав мене і сина. Через п’ятнадцять років після одруження я дізналась, що він потай від мене подав на розлучення. Залишив мене з підлітком сином практично без нічого.
І тоді я пішла до своєї мами. Мені було страшенно соромно та страшно. Я не знала чи змогла вона мене на той час пробачити, я йшла неначе у сні. Я пам’ятаю як вона відкрила двері, такої рідної для мене квартири, мама не сказала мені жодного слова, лише міцно обняла. Ми тоді гірко плакали, мабуть, понад годину. Ми обидві усвідомлювали, що практично пів життя прожили одна без одної.
Ці два роки я живу біля мами. Я щодень молю Бога, щоб послав моїй мамі довгих років життя, щоб я могла якомога довше побути з нею. Не робіть таких необдуманих кроків як я, шануйте батьків. Дуже шкода що не можна повернути втрачений час, час коли могли бути щасливі, але звернули не на ту стежку.
Спочатку я свідомо відмовилася від своєї матері, лише через п’ятнадцять років я зрозуміла свою помилку. Я вдячна своїй матері за те, що вона мене змогла пробачити та прийняти назад у своє життя
