Мені 30-ть років, і я саме той самотній батько. І ні я не розвівся з дружиною. Саме я один виховую свою дитину сам. Трапилося так що я почав виховувати сам неочікуванно, але не був проти адже я люблю свого сина і буду старатися робити все, щоб життя в нього було найкраще.
Все трапилося коли я почав зустрічатися в свої 19 зі старшою на 5 років дівчиною, стосунки наші не те щоб бурхливо розвивалися та і мені здавалося що мене можуть просто використовувати. Та все змінилося тоді коли вона дізналася, що завагітніла від мене.
Я не знав, що робити я ще не закінчив навіть університету. Тому вона взяла все у свої руки, та сказала, що ми маємо з’їхатись та разом жити щоб виховувати дитину разом.
Так як я навчався в зовсім іншому місті то вирішив нічого не повідомляти своїм батькам, сподівався, що воно вирішиться якось саме собою. Яким наївним я був в ті часи аж самому смішно зараз.
Жити зі своєю другою половинкою було неймовірно важко, враховуючи те що я все ще навчався, та старався працювати щоб мати за що жити. І ось настав день пологів, Ярина вирішила мені нічого не казати, не знаю з чим це було пов’язано рішення, але вона лише зателефонувала коли все вже закінчилося і привітала мене з сином.
Я не знав як на це реагувати, можливо навіть був щасливим, але зараз я не можу сказати які емоції відчував тоді. Почалися батьківські будні це було нестерпно я навчався працював, а ночами не спав бо дитина була була дуже вередлива.
Та одно разу коли я прокинувся зранку Ярини не було ніде, дитина спала у своєму ліжечку, можливо в магазин пішла подумав тоді, та пройшла година, дві три а її досі не було тоді я почав телефонувати їй але відповіді не було.
Наступного дня до мене зателефонував незнайомий номер це була Ярина і сказала, що це була помилка, її не треба шукати. Я впав духом, адже не знаю що робити далі, та і як мені навчатися далі. Тоді робити вже не було, що зателефонував до батьків та розповів їм що трапилося, вони не почали влаштувати сварок, а просто сказали, що допоможуть мені, вони будуть дивитися за дитиною. Тоді до мене приїхала мати, і я продовжив жити з нею та мені вже було легше навчатися.
Насправді я дуже вдячний батькам що вони мені тоді допомогли, а зараз син вже в 3 класі навчається, я вирішив відправити його в школу на рік пізніше щоб він зміг довше побути дитиною, та не турбуватися про доросле життя.
А зараз я йду на батьківські свого сина, і маю послухати як будуть розповідати про інших ідей доки дійде до мого сина це так дивно, чому не можна просто в телефонному форматі поговорити з кожним індивідуально, це ж було б швидше.
Тут почали розповідати за нового переведеного учня, і коли вчителька звертала до мами. Я не міг повірити своїм очам це була Ярина це була дійсно вона. Мене вона схоже не впізнала.
Я не став до неї підходити, щоб заговорити. Не знаю чи правильно я це зробив чи все ж спробувати підійти заговорити?
Матір свого сина зустрів вперше через 10 років.
