Зустріч однокласників це завжди хвилююче, вперше за довгий час ви всі зустрічаєтесь та ділитись новинами та успіхами які вони досягли протягом тривалого часу.
Перша зустріч нашого класу відбулася через 12 років після закінчення школи, майже у весь цей час я не спілкувався з зі своїми однокласниками, та не тримав зв’язку ні з ким.
Тим паче я одружився зі своєю однокласницею яка всім не подобалась та над якою знущалися, а мені це дуже не подобалося, адже вона була просто неймовірною.
Це одна з причин чому ми не спілкувалися з однокласниками, та все ж вирішили піти на цю зустріч.
На зустріч прийшли майже всі однокласники зі своєю другою половинкою. Я звичайно ж прийшов з Юлією, віталися зі усіма, перекидувалися парою слів, та йшли далі.
Нарешті всі сіли за стіл та почали обговорювати минулі часи та як це було в школі. І тут раптом хтось згадав за Юлю. Почали зі сміхом згадувати ту незграбну дівчину з зайвою вагою над якою всі знущалися. Найчастіше виникали думки що вона просто засоромилася сюди прийти, бо напевне стала ще більша. На цьому моменті всі засміялися та не я з нею.
Тоді Роман колишній сусід по парті, та найбільший хуліган школи у свій час, сказав щоб я познайомив його з дружиною.
- А чому я маю вас знайомити?
- Ну як чому як не як ми друзі.- та усміхнувся.
- Та ні не буду я знайомити, бо ви вже знайомі.
- А як це? – на обличчі в нього читалися незрозумілі емоції
- Та це ж Юля наша однокласниця.
Роман ледь не впав з крісла, бо перед ним сиділа вже не та повненька дівчинка, а неймовірно красива струнка жінка, яку можна було спутати з моделью.
Він почервонів та відвернувся, бажання в нього спілкуватися вже не було, та це все чув і весь стіл бо я спеціально підвищив голос, щоб вони побачили як помилялися коли були дітьми. Та навіть коли виросли нічого в їхніх головах не помінялося, вони все ще залишилися тими самими дітьми.
