Сльози виступали в мене на очах коли я стояла на виході з пологового. Всі раділи крім мене бо в мене були сльози відчаю а не радості.
Це вже третя наша дитина, чоловік завжди хотів мати велику сім’ю а я не була проти цього. Та зараз стоячи на сходах пологового розумію який жах почнеться. Ми живемо у маленькій однокімнатній квартирі і саме туди ми зараз поїдемо. Будемо спати один в одного на головах: я, чоловік та трійко дітей. Словами не описати який відчай я відчула в той момент.
Саме тоді моя злість та відчай вже майже переповнили чашу мого терпіння. Адже батьки чоловіка мали трикімнатну квартиру, і ще одну двокімнатну яку здавали, це було вже легше для нас, ми могли б там пожити деякий час поки би не назбирали на свою квартиру. Але ні не лише батьки чоловіка не думають взагалі про нас, мої теж хороші, вони продали свою 4-х кімнатну квартиру та купили дві менші, а одну з них подарували брату, через те що він дуже добре закінчив університет. А про мене ніхто не думав.
Одного разу я набралась сміливості та напряму запитала своїх батьків чому вони так зробили? Відповідь мене вразила наповал: “ У тебе ж вже є чоловік ми тепер нічого тобі допомагати не будемо, є чоловік нехай він все робить”. В цей момент я зрозуміла що батьки від мене вже давно відвернулися.
Саме тому я зараз не розумію, що мені робити в такій ситуації адже я люблю і свого чоловіка і дітей, але просто не можу витримати жити в цій маленькій квартирі де всі живуть один в одного на головах
