Ми з Іваном вже близько 5-ти років живемо разом, як проста звичайна сім’я. Та недавно в родині чоловіка трапилася біда, не стало його матері, його батьку з цього приводу дуже горював, його намагалися всі підтримати. Та через кілька тижнів Андрій Петрович втратив роботу та запив, тоді Іван вирішив запросити батька на деякий час до нас жити, а я була не проти, бо родині треба допомагати. Та і Андрій Петрович був хорошою людиною, ніколи з ним не виникало проблем.
Перший час все було чудово, свекор допомагав все робити по дому, та було видно, що йому ставало краще в моральному плані. Він почав ходити на співбесіди, та шукати нову роботу, але постійно казав, що йому відмовляють через вік і всім все одно на його великий досвід роботи присутній. По чоловікові було видно, що йому це важко дається. Та він продовжував ходити постійно на співбесіди.
Та одного разу коли я йшла додому то побачила як Андрій Петрович сидів та грав у доміно зі своїми новими друзями та він веселився, я подумала що він просто вирішив відпочити після співбесіди та щось ця ситуація не виходила з голови, постійно думала про неї. Та й Андрій Петрович почав поводитися дивно останнім часом від нього стало чути дечим спритним. Я казала про це Іванові але він казав не звертати уваги, все гаразд.
А свекр почав все менше допомагати по дому, та навіть почав більше командувати у сім’ї то казав що зробити їсти, то розповідав як не прибрано, та що ще треба зробити, я вже перестала себе почувати себе господинею в своєму домі. Мене починало злити, та я вирішила все ж прослідкувати за Адрієм Петровичем, що до його постійних провалів на співбесідах. Я непомітно вийшла після нього та почала слідкувати куди саме він іде.
Те що я побачила мене неймовірно сильно здивувало, він не йшов ні на яку співбесіду, він йшов до своїх нових друзів у дворі грати доміно та випивати, а йому постійно вірили, що він старається знайти роботу. В той момент я не стримала своєї злості, та побігла додому складати його речі, та не могла дочекатися коли вже чоловік прийде додому, щоб розповісти йому про це. Бо ми надали підтримку а ця людина просто скористалася нею для того щоб жити у своє задоволення та ні про що не переживати.
Чоловік додому повернувся швидше свого тата, я йому все розповіла, та показала фото, він мені спочатку не повірив, та тут грюкнули вхідні двері і додому прийшов Андрій Петрович, він ледве стояв на ногах від оковитої. Чоловік вибачився, що не вірив мені, взяв його під руку та повів його до ліжка щоб той пішов спати.
Наступного ранку Іван відразу поговорив з батько, я не чула про що вони розмовляли, але після того він прийшов вибачився перед мною, та пішов збирати свої речі. Чоловік відвіз його додому, та після цього моменту в нас у сім’ї знову запанувала ідилія
